Євгеніка (від грец. Εὐγενής – «хорошого роду, благородний») – вчення про селекцію стосовно людини, а також про шляхи поліпшення його спадкових властивостей.
157 років тому, 22 травня 1861 року, Кобзаря перепоховали в Каневі на Чернечій горі.
Коли через 78 років після смерті Тараса Шевченка розрили його могилу і відкрили труну ...поет лежав як живий.
Настоятель Канівського Успенського собору, який вимовив промову над труною поета, був відсторонений від посади.
Між іншим, Шевченка ховали як неодруженого парубка: перед труною йшли молоді дівчата в національних костюмах, голосно оплакуючи Тараса. Протягом двох днів тіло поета було виставлено в Успенському соборі Канева, побудованому ще у 1144 році. Під час церемонії відспівування настоятель Успенського собору Гнат Мацкевич виголосив слова, що стали пророчими: «Благоговій, Малоросіє, до граду нашого: у нас поховано Тараса Шевченка. Дивись, Малоросія, на його могилу, дивися і молися!». Незабаром після цього священика відсторонили від посади. Його подальша доля невідома. Чернечу гору, що стала останнім притулком Кобзаря, в народі дуже скоро стали називати Тарасовою.
Пантелеймон Куліш за козацькою традицією накрив труну червоною китайкою і сказав: «Нехай наш батько з’явиться на Вкраїнi лицарем щирим, що жив i вмер, побиваючись про добро, про честь i волю нашу... З’явись, батьку, серед рiдного краю пiд своєю червоною китайкою, заслугою козацькою; згромадь навкруг себе слiпих, глухих та без’язиких, нехай побачать, як далеко вони од правди постали, нехай почують iз мертвих уст твоїх твоє слово безсмертне... Наш єси, поете, а ми народ твiй i духом твоїм дихатимемо у вiки й вiки...»
Після революції і громадянської війни, в 1923 році, більшовики осквернили місце поховання Тараса Григоровича, скинувши величезний пам’ятник-хрест, встановлений у 1884 році на народні гроші. Однак через 16 років в Каневі відкрили музей Тараса Шевченка, а на могилі встановили пам’ятник. З цією подією пов’язана одна загадкова історія. Для того щоб гранітний постамент з бронзовим монументом Кобзаря не розчавила труну, необхідно було точно розрахувати місце його розміщення. Справа в тому, що згідно з козацьким звичаєм могилу обклали камінням і надали їй форму кола. За багато десятиліть він деформувався від дощів.
Тому була створена комісія із співробітників НКВС і представників місцевої влади, під наглядом якої бурили землю, щоб знайти склеп. Розкривши поховання поета і відкривши кришку труни, члени комісії побачили металевий ящик, в якому виявили ще одну труну, з віконцем. Поруч лежав засохлий вінок. Пізніше одна з жінок, яка була присутня при розтині могили, згадувала, що «Шевченко лежав як живий». Але як тільки на обличчя поета потрапило повітря, воно моментально стало просідати... У тому ж 1939 році вхід до склепу замурували залізобетонною плитою.
Публіцист Ігор Суховий зауважив одну дуже важливу деталь в нашій розмові: 22 травня 1861 відбулося перепоховання Т.Г.Шевченка, але ніхто не звернув увагу на той факт, що в цей день відзначали свято Миколи Чудотворця.
День Миколи Літнього є одним з найбільш шанованих християнською церквою свят. Торжество приурочено до дня перенесення мощей святого Угодника Миколи в місто Барі, що знаходиться в Італії. У православ’ї Микола Чудотворець вважається покровителем дітей, закоханих пар, солдатів.
Крім того, Святитель є і захисником людей, які незаслужено були покарані.
Слова «євгеніка» радянська наука і культура боялися як вогню. Священного вогню. Благодатного.
Вони не хотіли визнавати наслідків своїх сатанинських вчинків.
Як для мене це ні що інше – КАРМА. Тільки в нашому випадку стосовно НАЦІЇ.
Та Ігор і народився в один день з Великим Тарасом – 9 березня.
Таких людей як Ігор треба не тільки чути і слухати, їх треба записувати і розуміти.
Їм боляче. Їх НЕ розуміють. Вони не можуть прокричати крізь покоління низькосортних «шарікових» до генетики Української Нації, яка ще залишилася живою.
Їм дуже незатишно з владою. З продажною журналістикою-повією.
Але у таких людей на підсвідомості дух бунтарства. Шевченківський дух! Український!
Їх не лякає масовість дурості і соціальної короткозорості.
Їм тісно. Вони задихаються від неусвідомленості нашого буття. Їм ця свідомість чужа.
Ігор бачить, куди ми йдемо, на жаль, не усвідомлюючи своєї історії й культури.
Він дуже глибоко пережив епоху нашого народу і розуміє гостро й інтуїтивно як треба розвиватися, щоб врятуватися від кармічних помилок минулого.
Він реабілітує ціле покоління.
Він його чує.
Ми живемо в абсолютно різних світах.
Одні чують і співпереживають тому, що відбувається, інші плескаються, метушаться, біжать і, голосно плямкаючи на похоронах і весіллях, журяться про дні, що залишилися в далекому вчорашньому.
Життя одне. Матеріальне і духовне. Але які ж різні до невпізнання відчуття!
– Кажіть правду!
– Какаяразніцаодіннарод!, – заволають ті, що плямкають та метушаться.
Будьте низькопробною єхидиною з переламаною НАЦІОНАЛЬНОЮ хребтиною, то навіть рідкісна жеківська сволота протягне вам свою спітнілу і продажну руку.
І таким як він це болить. Коли в черговий творчий сутінковий вечір він читає ПРОРОКА НАЦІЇ і порівнює з нескінченним хаосом сьогодення.
Спадковість Нації в її культурі розуміння.
Євгеніка. Спадщина. Сповідь.
На тисячолітті епох. На могилах предків.
На маленьких українських церквах.
Але таких сильних і мужніх.
Патріотичний інтелект. Інтелектуальний патріотизм.
Як хочеться злій кремлівській сутності розділити це і зіштовхнути один проти одного.
Сутність накопичувала ці навички 750 років.
Цей злий еґреґор (бо для українців не є «духом-охоронцем») як чорна пляма і досі висить хмарою між нами і сонечком.
Ось тому такі мудрі пілігрими, як Ігор Суховий, є серед нас.
Вони хворіють і застуджуються нашої євгенікою.
Вони дбають і переймаються нашою Спадщиниою.
Вони, не замовкаючи, сповідуються.
Не поспішай, жовто-синій, сядь і вислухай кобзаря своєї історичної євгеніки, може бути, і ти в руслі величезної річки УКРАЇНА кармічно усвідомиш, як жили твої предки і чому ти тут.
Просто не поспішай. Присядь і задумайся.
Тільки дуже обережно: щоб Монастир, в який ти потрапиш, не опинився притулком кремлівського диявола.
Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Гість програми – Ігор Суховий
Администраторы