Згадані земельні ділянки Оксана Бродовська набула внаслідок погашення боргу за договором позики, укладеному між нею та Валентином Бродовським в 2016 році. Відповідну мирову угоду було затверджена ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 26.04.2019 р. у справі № 759/6865/19. Здавалось б, які можуть бути питання до документу, який, як казав персонаж відомого кінофільму, остаточний, «броня»?
Однак ніякої «броні» не існує, якщо до справи береться організоване угруповання правників. Наприкінці 2020 року на сцену виходить Ігор Курдельчук із заявою про борг майже в два мільйони доларів, які начебто його батько Данило Курдельчук позичив Валентину Бродовському незадовго до своєї смерті у 2016 році. Сума не маленька, і дуже дивно, що Курдельчук-молодший, якби він дійсно набув у спадщину такий борг, очікував би виплат по ньому понад три роки. Однак, швидше за все ніякого боргу не було в принципі. Всі ці роки суддівське угруповання займалося фабрикуванням доказів, планувало операцію з відчуження і розподіляло в ній ролі.
У підсумку кожен отримав свій фронт робіт. Ігор Курдельчук став відповідальним за фабрикацію фіктивних розписок і номінальним потерпілим. Друг його сім’ї та очільник майже двадцяти громадських організацій Станіслав Батрин – відповідальний за медіапідтримку та тітушок в образі «відтворювачів справедливості» і заявників в одному флаконі. Випускниця ж одіозної Одеської юридичної академії суддя Ул’яновська – мозок операції – мала з допомогою численних процесуальних порушень легалізувати це все своєю ухвалою. Що у підсумку ватазі юристів і вдалось.
Суддею Ул’яновською було змінено суб’єктний складу учасників відкритої за позовом Курдельчука справи шляхом виправлення описки в ухвалі про відкриття провадження та залучення Бродовської співвідповідачем до участі у справі на стадії судового розгляду. Тим часом сам Курдельчук у листопаді 2021 року подає апеляційну скаргу на ухвалу Святошинського суду, якою затверджено мирову угоду між Оксаною Бродовською та Валентином Бродовським. При цьому Ігор Курдельчук, будучи особою, яка не брала участі у справі, про права та обов’язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, намагається довести, що мирова угода спрямована виключно «на відчуження майна з метою уникнення виконання зобов’язань за двома договорами позики іноземної валюти». Однак при цьому він не може підтвердити навіть сам факт існування таких зобов’язань з боку Валентина Бродовського. З іншого боку, нікому й не потрібно це доводити – суддівська кругова порука допомагає узаконити будь-які непевні документи.
Парадоксальна ситуація: українським суддям постійно посилюють гарантії недоторканості, розраховуючи, що таким чином вони стануть менш корумпованими. Результат виходить прямо протилежний очікуваному: відчувши безкарність, судді вже не вдовольняються хабарями, а об’єднуються між собою для відйому чужого майна. Суддя Святошинського суду, як отаман ватаги рейдерів – чи таке було можливе ще зовсім недавно? Злочинна оборудка за схемою «фіктивні розписки – судові колізії – громадські активісти» безвідмовна через свою простоту, а також через те, що участь у ній беруть люди із одного й того ж корпоративного середовища, яким властиво покривати одне одного. Саме завдяки відомчій солідарності на сьогоднішній день пробуксовують будь-які спроби реформувати це болото – від відсторонення «суддів Майдану» до спроб розформувати ОАСК. Поява суддів штибу Оксани Ул’яновської несе суспільну загрозу не меншу, ніж міжнародні корупціонери в Конституційному суді. Адже завдяки таким «слугам закону» з рейдерством, яке пересічний українець сприймає як дещо абстрактно-відсторонене від нього персонально, може зіштовхнутися кожен. З другого боку, невже навіть районний Святошинський суд є недоторканим для поліцейського апарату, який впритул не помічає відйому власності на підставі дуже сумнівних документів на ім’я померлої людини?Це ж дуже небезпечна тенденція назагал: якщо із судової системи неможливо прибрати корупціонерів низової ланки, про яке її очищення можна говорити взагалі?
Ю.Поліщук